Хто такі «діти індиго»?

Так деякі вчені називають дітей з високим коефіцієнтом інтелекту і проблемною поведінкою.

Термін "діти Індиго" введений в лексикон людьми з середовища вивчення паранормальних здібностей, тому що при обстеженні аури незвичайних дітей було виявлено, що у них вона темно-синього кольору  - так званого кольору Індиго.

У 1999 році американські психологи Лі Керролл і Джен Тоубер випустили книгу "Діти індиго". У ній вони розповіли про нове покоління дітей, які відрізняються і від своїх однолітків, і від батьків. У книзі стверджується, що багато з них мають незвичайні здібності. Наприклад, можуть читати чужі думки, бачити крізь стіни або притягати поглядом предмети.

Діти Індиго  - живі і яскраві, сильні й життєрадісні, вони стали символом нового часу та епохи розкриття внутрішніх сил людини. Вони не знають страху і внутрішньо вільні, в цей світ приходять талантами і зі своїми намірами, які виявляються відразу з моменту народження.

Дітей Індиго відрізнити можна по очах , в яких ховається глибока мудрість і усвідомленість.

Ці діти не визнають авторитетів, тому їм складно спілкуватися з учителями та батьками. У них високий інтелект, вони не стандартно мислять.

Вони можуть, як губка, вбирати знання, особливо якщо предмет їм подобатися і вивчення якого забезпечить їм більш високий рівень розвитку в області їх інтересів.

Але часто діти індиго погано вчаться . Адже в школі, як правило, від них вимагають беззаперечного послуху.

І важливо стає те, що недостатньо просто вивчити дитину, а дуже важливо дати йому знання про те, до чого він призначений і дати йому можливість реалізувати своє призначення.

Адже коли ці діти закінчують навчання перед ними постає нова проблема: як себе знайти в дорослому житті.

І вирішують вони її по-різному: часом з легкістю, а часом нестандартно, але далеко не всі вони в цьому світі знайшли своє місце.

Але багато психологів вважають, що так звані діти індиго - це просто "важкі" діти, які потребують особливих методах виховання.

Останнім часом феноменом дітей індиго зацікавились медики і генетики. З'ясувалося, що імунітет у таких дітей набагато вище, ніж звичайних.

Є припущення, що їх ДНК відрізняється від ДНК звичайних людей. А це, на думку вчених, може означати, що на Землі з'являється нова людська раса.

Муха і бджола.

Запитав якось комар муху:

- А чи є десь поблизу квіти?

- Хм. Про квіти нічого тобі сказати не можу, – відповіла йому муха. – Але тут недалечко є стільки консервних банок, навозу, а нечистот в навколишніх канавах – видимо не видимо!

І муха почала розповідати комару про всі сусідні смітники, які йому неодмінно потрібно буде відвідати.

Полетів комар у вказаному напрямку і зустрів бджолу.

- Чи не бачила ти поблизу смітників? – запитав він у неї.

- Смітники? Нечистоти? Ні! Ніде не бачила, – здивувалася бджола. – Зате тут усюди просто безліч ароматних квітів.

Притча про прийняття себе

Одного разу до Майстра прийшов парубок і сказав:

- Я прийшов до тебе, тому що відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо говорять, що я невдаха, тюхтій та ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені!

Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:

- Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, - і, трохи подумавши, додав: - Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі у твоїй.

- Із... задоволенням, Майстер, - пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.

- Добре, - сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем. - Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цей перстень, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше й у жодному разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!

Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати перстень торговцям, і ті спочатку з інтересом розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони відразу втрачали до кільця всякий інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб'язно пояснив йому, що золота монета - це надто висока ціна за таке кільце й що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.

Почувши слова старого, парубок дуже засмутився, адже він пам'ятав наказ Майстра в жодному разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши перстень добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня й повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він звернувся до Майстра.

- Майстер, я не зміг виконати твого доручення, - з сумом сказав він. - У найкращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки цей перстень не коштує.

- Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синок! - відгукнувся Майстер. - Перш, ніж намагатися продати кільце, непогано було б установити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за цей перстень. Тільки що б він тобі не відповів, не продавай його, а повертайся до мене.

Юнак знову вискочив на коня й відправився до ювеліра.

Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:

- Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п'ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, з огляду на терміновість угоди.

- Сімдесят монет?! - юнак радісно засміявся, подякував ювеліра й щодуху помчався назад.

- Сідай сюди, - сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь парубка.

І знай, синок, що ти і є той самий перстень. Дорогоцінний і неповторний! І оцінити тебе може лише справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?

<h1 class="wym_center" trebuchet="" ms';="" text-align:="" center;"=""> Все у твоїх руках

Дуже давно в стародавньому місті жив Майстер, оточений учнями. Найбільш здібний із них якось задумався: "Чи є питання, на яке наш Майстер не зміг би дати відповіді?"

Він пішов на квітучий луг, піймав найкрасивішого метелика й сховав його між долонями. Метелик чіплявся лапками за його руки й учневі було лоскотно. Посміхаючись, він підійшов до Майстра і запитав:

- Скажіть, який метелик у мене в руках: живий чи мертвий?

Він міцно тримав метелика в зімкнутих долонях і був готовий у будь-яку мить стиснути їх заради своєї істини.

Не дивлячись на руки учня, Майстер відповів:

- Все у твоїх руках.